Розвиток міжнародної кооперації потребує стимулів з боку дер­жави — звільнення окремих категорій товаровиробників від мит­ного оподаткування та ліцензування чи квотування, надання кре­дитних пільг тощо. Слід розширити імпорт комплектуючих для ек­спортної продукції, практикувати застосування імпортних техно­логій і новітнього устаткування для легкої промисловості й галузей АПК, електротехніки, зв'язку тощо. Науково-технічний прогрес за своєю природою інтернаціональний, тому розв'язати завдання роз­витку передових технологій без зв'язків із зовнішнім світом, без залучення світового капіталу практично неможливо.

Обгрунтована стратегія розвитку зовнішньоекономічних зв'яз­ків України підпорядковується раціональному розв'язанню найгостріших проблем оздоровлення економіки — подоланню численних дефіцитів на внутрішньому ринку, прискоренню НТП, нагрома­дженню валютних ресурсів для сплати нашої частки в колишньому загальносоюзному зовнішньому боргу, поліпшенню якості товарів, підвищенню збалансованості бюджету і платіжного балансу.

Подальшу децентралізацію зовнішньоекономічного комплексу, вихід на світовий ринок численних дрібних учасників (кооперати­вів, малих підприємств тощо) гальмує відсутність спеціальної підго­товки значної частини персоналу. Щоб забезпечити ефективність зовнішньоекономічних зв'язків, слід оперативно формувати демо­кратичні політичні структури, соціальну базу демократії, високу загальну, політичну культуру, підприємницьку етику, розвивати ринок, сприяти тому, щоб психологія радикальних реформ оволо­діла суспільною свідомістю. Однією з актуальних є проблема ство­рення широкої системи професійної підготовки і перепідготовки працівників для підприємств і організацій, зайнятих зовнішньо­економічною діяльністю. Всілякі зволікання з розв'язанням цього завдання можуть спричинити примноження наших втрат через некомпетентність персоналу. Фірми та навчальні заклади зарубіж­них країн нагромадили корисний і вартий вивчення досвід. Цілком виправданим у зв'язку з цим вбачається направлення за кордон на навчання громадян України і запрошення з інших країн спеціаліс­тів з маркетингу, валютно-фінансових операцій, міжнародного права.

Отже, розвиток зовнішньоекономічних відносин є не самоціл­лю, а одним з перевірених досвідом багатьох розвинутих країн спо­собів подолання кризового стану економіки, виведення виробни­чого потенціалу на сучасний технічний і технологічний рівні, під­вищення добробуту народу України.

Роль економічної реформи в інтеграції України у світову економічну систему

Міжнародний досвід переходу економіки в нову якість показує, що практично завжди у випереджальному режимі запроваджують­ся економічні реформи, а потім відбуваються зміни в політичній надбудові. В Україні, як, до речі, і в інших державах, що утворили­ся після розпаду СРСР, така логіка реформування порушена, ос­кільки тут свого часу економічні перетворення не просто недооці­нювались, а й запізнились і відірвалися від політичної сфери.

Успішний розвиток зовнішньоекономічних зв'язків має грунту­ватися передусім на кардинальних змінах у структурі національної економіки України. Однак зовнішньоекономічні зв'язки — не па­сивний елемент в еволюції національної економіки, вони можуть активно впливати на її розвиток. Для цього необхідно сконструю­вати гнучкий і динамічний механізм, який регулював би інтегра­цію економіки України у світовий ринок, зробив би її відкритою для зовнішнього світу.

Зрештою, без інтеграції економіки України у світову економіч­ну систему неможливо досягти високого рівня добробуту народу. Питання полягає в тому, яким шляхом здійснювати інтеграцію. Залишатися підсистемою мілітаризованої економіки колишнього СРСР, очікуючи тривалої та болісної інтеграції в світову економіку через вкрай повільну ліквідацію бар'єрів і заборон на зовнішньо­економічну діяльність, — безперспективний шлях для України. Ор­ганізоване входження колишніх республік у світове співтоварист­во із суто політичних міркувань є досить проблематичним, оскіль­ки роль вертикальної ієрархії управління у світі невпинно зменшу­ється і зростає значення горизонтальних зв'язків у процесі ство­рення нової системи виробництва благ,

Основними характеристиками нової системи виробництва благ є: зменшення чисельності зайнятих у промисловому виробництві найрозвинутіших країн; широке використання фірмами і корпора­ціями нових форм фінансової діяльності як ефективних інструмен­тів досягнення необхідного балансу між інвестиціями і заощаджен­нями; інформаційна революція, яка все більше поширюється і змо­же змінити у виробництві ресурси.

Дослідники функціонування "швидких" економік високорозви-нутих країн помітили, по-перше, зменшення потреби в багатьох традиційних видах масової сировини; по-друге, збільшення кіль­кості підприємств, які працюють за "швидким циклом", коли про­цеси проектування і випуску продукції поєднуються, а можливості скорочення запасів сировини і устаткування різко зростають; по-третє, інвестування значних коштів в електронну інфраструктуру.

"Швидкі" економіки мають змогу збільшувати темпи свого роз­витку не стільки за допомогою нових виробничих технологій, скіль­ки завдяки оперативнішому здійсненню всіх управлінських опера­цій і скороченню часу для прийняття рішень, обробки інформації та всього обсягу знань і проходження їх через економічний механізм.

Отже, для України, як і для інших колишніх республік СРСР, перспективнішим є вихід у своїй державно-економічній цілісності на світовий ринок з наступною інтеграцією в світову економіку, Звичайно, що при цьому ніяких гарантій наздогнати "швидкі" економіки ніхто дати не може, проте "підтягнутися" до них можли­вість є.

Назвемо принаймні три можливих напрями ефективної адап­тації України до міжнародного поділу праці:

1) участь у загальноєвропейському економічному просторі, який починає формуватись. Перехід до ринкової економіки зумовить приєднання країн європейської частини колишнього СРСР до євро­пейського економічного простору. Отже, доцільно визначитися, які галузі й виробництва становитимуть профіль міжнародної спеціа­лізації України,'Стимулювання цих галузей і виробництв методами ринкової економіки одночасно окреслить пріоритетні зміни в на­родному господарстві України;

2) визначення специфічних сфер співробітництва з країнами інших континентів, які становитимуть взаємний інтерес;

3) підключення до загальносвітового співробітництва на галузевій основі, особливо у науково-технічній, енергетичній, продовольчій, екологічній сферах. Опрацювання перспективної програми вибірко­вої спеціалізації українського експорту на нових конкурентоспро­можних на світовому ринку виробах можна пов'язати з конверсією ВПК (з урахуванням принципу розумної достатності), що стане під­ґрунтям для розвитку експортної спеціалізації наукоємних галузей.

Уже сьогодні Україна спроможна будувати свої зовнішньоеко­номічні відносини на взаємовигідних умовах, Актуальним є здій­снення переговорів з метою визначення статусу України як краї­ни, що розвивається, та вироблення її власної чіткої позиції у Між­народному валютному фонді, Світовому банку реконструкції та роз­витку, Генеральній угоді по торгівлі й тарифах та Міжнародній організації праці, адже ці чотири організації є ключовими в міжна­родному фінансовому, торговельному і соціальному регулюванні. Ефективна участь в них збільшить можливості України щодо залу­чення іноземного капіталу, фінансових ресурсів, отримання пев­них торговельних пільг, збереження тарифних засобів захисту на­ціональної індустрії та сільського господарства тощо,

Високий рівень конкуренції на світовому ринку, гнучкість стра­тегії й тактики товаровиробників потребують створення в Україні структурі які б забезпечували і координували функціонування зов­нішньоекономічного комплексу, а також, усієї інфраструктури зов­нішніх економічних зв'язків (страхового та інформаційного обслу­говування, судових і арбітражних органів тощо).

Отже, реформа зовнішньоекономічного комплексу не може здій­снюватись у відриві від реформування самої економічної системи в Україні. Це має для нашої країни принципове значення,

Щодо пріоритетності у партнерах світогосподарських зв'язків і поділу праці для України не існує якоїсь постійної домінанти, і вона має співробітничати з якнайбільшою кількістю країн та міжнарод­них організацій. Стратегія інтеграції України у світове господарст­во має два взаємопов'язані аспекти: по-перше, входження у загаль­носвітовий економічний простір з урахуванням його регіональних напрямів, насамперед європейського, по-друге, участь у поділі праці на новій, економічній основі з колишніми республіками Союзу, особливо з Росією.

1	2	3

Дата публикации: 2004-11-09 (25142 прочтено)