Украина - Рефераты по географии

Страница: 2/3

Поєднання обох символів означає шлюб стихій неба і землі. Небо - батько, земля - мати.

Окрім цих двох символів, на стегнах, боках і сідницях усіх трипільських фігурок зроблені навскісні та спіральні надряпини. Вони виражають символ захисту родючості, але про це мова нижче. Можна гадати, подібні "ієрогліфи" наносилися не лише на постаті богів, а й на тіла спражніх трипільських жінок. Радше, їх татуювали, бо клімат центру Європи не дозволяв обмежуватися малюнками, як це досі роблять жителі тропічних країн.

На вищому етапі розвитку наших пращурів магічна семіотика переноситься на одяг. Тисячоліттями зберігається давній символ плодовитості: чарівний розкреслений ромб - щедра нива. У стародавній Греції встановлювалися Елівсинські містерії. Навесні - на честь богині родючості ярого зерна Деметри, восени - во славу її дочки богині озимини Персефони. Під час обох містерій жрець лив воду на землю, імітуючи небесне запліднення її дощем.

1970 року в Москву і Санкт-Петербург привозили музейні експонати зі столиці Кіпру Нікосії. Серед них був глек з однією ручкою і носиком - прототип сучасного чайника. Носик зроблено у вигляді жінки, яка тримає у правиці невеличкий глечик без дна. Через нього можна лити воду з великого глека. Гадаю, це ритуальний предмет Елівсинських містерій. Носик глека формою нагадує ще й морду бика. Це образ бога неба Зевса, який, ллючи дощ, запліднює матір-землю.

Показовий одяг Деметри. Поверх сукні вона носить фартух у клітинку, розкреслений подібно трипільському ромбові.

В Україні з найдавніших давен виготовляють плахту - верхню декоративну спідницю. Віра в чудесні властивості цього картатого одягу, який сприяє родючості в найширшому розумінні, дійшла до нас рядками правічних ритуальних пісень.

Греки ревно берегли таїну національної родючості. На тих самих Елівсинських містеріях під загрозою смертної кари заборонялося перебувати чоловікам, гетерам, а також будь-кому з чужоземців. Допускалися лише добропорядні матрони, причому за рекомендаціями. Це засвідчує відома комедія Аристофана "Жінки на святкуванні". Елліни побоювалися, щоб сторонні не пізнали загадки перетворення мертвого зерна в живий паросток, щоб не розкрили місцеву таємницю запліднення і не наврочили, не нашкодили національному здобуткові. Згідно з міфом, дочка Деметри Персефона була викрадена володарем підземного світу її дядьком Аїдом. Там він з нею одружився і Персефона пізнала таємницю підземного життя.

До нас дійшло відлуння цього дивного старовинного звичаю - зберігання національного здобутку. Почесному гостеві з чужого, але дружнього краю жінка в ритуальному вбранні підносить хліб-сіль на рушникові, прикрашеному споконвічною символікою. Жінка щиро передає в добрі руки долю врожаю і надр землі, всенародного добробуту.

Творчість землі, заплідненої небесною вологою, збагачується теплом променистого сонця. Його рух передається двома супутниками. Античні напівбоги-близнюки Діоскури везуть на колісниці по небу бога сонця Геліоса. Лівий - вранішній, правий - вечірній.

Образ богині родючості з двома супутниками був поширений по всій Європі. На Україні-Русі богиню заміняли древом життя у вигляді пишної квітки (часто у вазоні), - в поєданні з двійкою коней, козлів, півнів. Лівий, вранішній - зеленого або синього кольору, правий, вечірній - жовтого чи червоного.

Богиня-квітка освячує найважливішу в хаті річ - вогнище, руську піч. За нею постійно стежить господиня. Це її гордість. Час від часу вона підбілює символ родинного багаття. На видному, чільному місці хазяйка малює квітку.

Другий важливий предмет у хатині - ліжко. Його накривають ліжником, на якому вишиті орнаменти у вигляді тих самих ромбів, що сприяють родючості. Для подружнього ложа це найприродніший символ. Але родючість треба захищати, тому над ним з давніх-давен заведено вішати зброю - лук, меч, кинджал, шаблю, рушницю…

Язичницький ромб досі несвідомо відтворюють у національних орнаментах усіх регіонів України-Русі та священницьких ризах християн.

На фелоні зі спини нашивають два знаки: вгорі - навпроти серця - хрест або розп'яття, а внизу - на рівні колін - повернутий на 45 градусів квадрат. Останній називають кустодія, що означає варта і нагадує про хресну страту Ісуса.

Про це розповідає легенда. Коли Христос умер на хресті, тіло було знято і покладено в печері та привалено великим камнем. Смерть настала в п'ятницю. А в суботу вся варта мала йти на свято Паски. Вона звернулася до прокурора Іудеї Понтія Пілата із застереженням: не залишати страченого без нагляду, бо учні Ісуса можуть викрасти тіло і об'явити, що він воскрес із мертвих і вознісся на небо.

Пілат наказав опечатати камінь. Чотири воскові печатки лягли на центрах чотирьох сторін кам'яного входу, утворивши язичницький ромб. Тож фелонь знаменує перемогу духа над тілом. Одягаючи її, священик пов'язує хаотичний світ пастви з небесним ладом.

ОБРАЗ ЗАХИСТУ

Мисливець може, пропустивши здобич, надолужити прогаяне наступного разу. Володар же землі, орач повинен постійно докладати не тільки фізичні сили, а й духовні. День і ніч думати про врожай. Молити небо про своєчасний дощ. Він шукає духовні образи, сподіваючись на допомогу. Знаходить метафори серед зрозумілих понять - частин власного тіла (голови, грудей, живота, лона і фалоса), серед людських фізичних і духовних стосунків. Образи захисту себе і здобутків своєї праці орій шукає у зовнішньому світі. Щоб захистити село або лан, він робить навкруги канаву. Це не дозволить проникнути злим силам у чистий космос польової культури. Пригадайте бурсака-філософа Хому Брута з гоголевського "Вія", який захищався від відьми чарівним колом.

Відрізняючи своє від чужого, людина знайшла духовну межу у вигляді ріки життя, що відокремлює внутрішній космос від зовнішнього хаосу. Майже у всіх народів світу вона асоціюється на землі зі змієм, який виходить на поверхню після дощу; на ближньому небі - з веселкою, що виграє проти сонця різнобарвною лускою після життєдайної грози; на далекому, зоряному небі - з Чумацьким Шляхом.

Тією рікою життя пливуть душі померлих дідів до богині родючості, а вона посилає ці душі в лоно матерів, щоб відродити їх у тілах онуків. Недарма існує звичай називати онуків іменами дідів.

Ріка життя захищає як особисто кожну людину, так і місцевість, яку займає родина, громада, народ. Особу береже одяг, а пас закріплює її. Етнографи свідчать, що карельські чаклуни носили пас із зміїної шкіри.

Відкриті місця тіла прикрашають захисні талісмани, обереги - кільця, намисто, сережки. Усі особисті прикраси, в тому числі вишивки на одязі, мають свої, притаманні лише даному, певному, етносові відмінності.

У кімнаті охоронними предметами є доріжки, половики, килими, рядна. А багато предметів поєднують водночас і захисні і плодотворящі властивості у єдиний космос. Так, на посуді поруч зі знаком родючості (квіткою або плодом) обов'язково присутні огортаючі захисні смужки чи змійки.

Зовнішнім захистом будинку є дах, який імітує небо. Лиштва вікон та дверей вартує від проникнення злих сил з боку двору. Рамки картин також символізують річку життя, якою пливуть квіти-душі, або луску світового змія.

Захист усієї садиби - тин. Оберіг села - уже згадана канава, а міста - вал, кріпосна стіна.

Звернімося до вишивки на лицевому боці сорочок - теж лиштви. Вона виражає як родючість (розкреслене поле), так і захист у вигляді двох смужок, що оберігають відкритий комір і серце.

Така вишивка з'явилася дуже давно. У Музеї історичних коштовностей України знаходиться фігурка чоловічка з Мартинівського скарбу (VII ст.). Він розставив ноги, а руки тримає на стегнах. А на грудях його сорочки зображена ця сама вишивка. Фігурка дуже схожа на зображення балтійського бога Перкунаса (Вільнюський історико-краєзнавчий музей), який сидить на кам'яному небесному троні і метає перуна (блискавку).

Порівнюючи положення ніг обох скульптур, можна стверджувати, що мартинівський "танцюрист" насправді не танцює, як припускає В. Василенко (1977 р.), а сидить на небесному троні. Гадаю, що це Перун - слов'янський бог неба і чоловік богині родючості Макоші.

У Фракії, на Північному Кавказі, на Київщині знаходили медальйони IV-VII ст. із зображенням подібних чоловіків із розкаряченими ногами, розведеними руками, які вписані в коло всесвіту. На сорочках - подібні вишивки. Мабуть, це той же Перун. Ось як давно існує українська вишиванка!

Пасок підтримує одяг і захищає від проникнення холоду та злих сил хаосу, затримує тепло, зберігає внутрішній космос. На тканих вовняних пасках повторюється не тільки мотив захисту, образ змія, але й мотив родючості: лежачі ромби - орані поля у супроводі небесних коней. Коні зображено фрагментарно, без тулубів, тільки самі ноги у вигляді шевронів: двоє передніх ніг (лапки відкриті) і двоє задніх (лапки закриті). Ноги - як атрибут вічного невпинного руху сонця, зірок, часу, життя.